Виставка Євгена Світличного і Володимира Шапошникова. Цей проєкт,  що постав у результаті творчої співпраці двох харківських митців, друзів і однодумців, вперше експонується в Києві, тож відповідальність за концепцію експозиції поклали на Івана Світличного, знаного художника і сина Євгена Світличного. 

Фактично спільний проєкт Світличного (1948) та Шапошникова (1949-2017) тривав десять років — перші роботи датовані 1986-м, останні — 1999 роком, але  по суті можна говорити про тридцятирічний відрізок часу, оскільки митці часто працювали зі своїми давніми творами. Ця практика починалася швидше як гра, коли  один автор допрацьовував роботи іншого. Поступово цей принцип набув форми і сталості концептуального жесту. На новому етапі роботи Світличний із бекґраундом монументальної школи та Шапошников з архітектурним досвідом працюють з відповідними темами і масштабами: античні й християнські образи, серед яких Пенелопа, Одіссей, Адам, Єва, Ісус, що виголошує Нагірну проповідь, стають наскрізними сюжетами-інструментами, живопис пишеться на аркушах ватмана, рулони якого передають із рук в руки (художники жодного разу не працюють одночасно і в одному просторі); розмір деяких робіт сягає 4 метрів.

Жест харків'ян є антитезою індивідуалізму. У зафіксованій на відео розмові із Сергієм Братковим Євген Світличний каже: "Індивідуальність — це рабство". 

Проєкт репрезентує унікальний в українському контексті досвід рефлексії на «смерть автора».

Куратори виставки Лєра Полянськова, Оксана Баршинова.